"село Ворона" — Іван Стефуришин "Альманах Станіславівської землі"
Село ВОРОНА
Село Ворона положене при залізничному шляху Станиславів (21 км) — Коломия (35 км) або ширше Львів (80 км) — Чернівці (90 км); повіт Товмач, нині району Коломийського, области Івано-Франківської.
В селі був дідич — поляк, який мав найкращі поля-лани. Село належало до малоземельних селян, працьовитих, що управляли бараболю, кукурудзу, квасолю, жито. Через село перепливали три малі річки: Стибник, де водилось багато раків, Величниця, вода якої порушувала млини на двох каменях, і Воронця. За селом ті річки творили одне корито-річку, що називалась Ворона.
Перед Першою світовою війною в селі була семиклясна публічна школа, по Другій світовій війні — чотириклясна — із польською мовою навчання, та лише годинами української («руської») мови.
|
Церква «Успення Пресвятої Богородиці» УГКЦ с. Ворона, 1846 року. Пам’ятка культурної спадщини місцевого значення. Фото М. Сарахман 2025 р. |
Була дерев’яна церква і дзвіниця з чотирма дзвонами, споживча кооператива «Єдність» і тютюновий склеп-трафіка, а також кооперативна молочарня. В селі жило дві родини жидів. Один, Борух, торгував набілом, курми і яйцями; другий, Хаїм Ґрін, мав споживчу крамницю. Давніше була корчма, але коли зорганізовано т-во «Відродження», та корчма згоріла й їцк більше її не відкривав. Перед війною побудовано читальню т-ва «Просвіта», гарний одноповерховий дім. До 1939 року всі будинки були дерев’яні, по 1939 році почали ставити муровані. Побудовано тоді муровану школу-десятирічку. В селі працювали організатори, вчителі й диригенти, над піднесенням культурного рівня села; декотрі приїздили з Отинії (Я. Осадчук і В. Гарасим’юк). У селі було три хорові одиниці: церковний, світський чоловічий і жіночий; диригент — дуже здібний селянин Федір Нестерук, що мав відповідний вишкіл. Був у селі аматорський гурток. У 1937 році ставили оперету «Бабський бунт». Була також читальня ім. Михайла Качковського, хоч у селі жило тільки три родини «чалів» — Дікунчу, Болехівські і Савчин. До села належали три присілки: Баби, Сухий Став і Лиса, де жили німці, мазури й поляки. Якщо йдеться про інтелігенцію села — з вищою освітою був син священика Кость Майтівський, а з середньою син війта Яків Нестерук (живе у США). Було також два абсольвенти сільсько-господарської милованської школи Федір Винник і Василь Бровчук, що провадив хліборобський вишкіл молоді при «Сільськім господарі». Читальня, кооператива і «Сільський господар» піднесли дуже високо рівень села під господарським оглядом.
Після розв’язання «Пласту» зорганізовано «Сокіл». Коли ж польська влада за-боронила «Сокіл», зорганізовано «Луг». «Каменярі» — організація молоді соціялістичних поглядів успіху в селі не мала. Раз був приїхав, щоб їх зорганізувати, адвокат Іван Макух, та після гострого спротиву в читальні, він більше не показувався.
|
«Музики в с. Ворона» фото із збірника І. Стефуришина (редаговано ШІ) |
Громадою керували війт і дванадцять радних. Село мало свого поштаря. В селі було дві кузні, одна олійниця, водяний млин на два камені, кілька шевців, кравців, ткачів, два столярі, один фаховий пасічник і кілька аматорів. Село мало власне кількасотморгове пасовисько, «Дубрава», де випасали рогату худобу, коні і вівці. Зі шкіри овець у Тисьмениці виробляли кожухи і кептарі. Було також асекураційне т-во «Дністер», каса «Райфазенка», а також каса «Стефчика» — все в українських руках. Спокійне життя села переривали доноси «кацапів» до поліції. Така пригода трапилася на Великдень у 1938 році. Парубки почали бійку коло церкви, а що був один луговик в однострої, кацапи заалярмували поліцію. Заарештовано з тієї нагоди весь актив села: війта, голів поодиноких товариств і тих, що працювали в кооперативах, разом приблизно 30 осіб. Та не маючи жадних доказів будь-якої вини, після року ув’язнення на Білінського в Станиславові, всіх звільнили.
|
«Оркестр в с. Ворона» фото із збірника І. Стефуришина (редаговано ШІ) |
В селі була духова оркестра, біля 50 членів, яких вишколював проф. Мардій зі Станиславова, добрий диригент і композитор. Був також і «Самоосвітній гурток», що займався освітньою, виховною і спортовою ділянкою під проводом інструкторів, що їх оплачував виділ читальні «Просвіти». В 1937 році уладжено прогулянку з рамені ХВМ до княжого городу Галича, та розкопів княжого двору у Крилосі.
В селі Ворона 1900 року було 219 мешкальних домів, а в них 1430 мешканців (713 чоловіка і 717 жінок), у тому 1345 греко-кат., 37 римо-кат., 26 Мойсеєвого віровизнання і 22 інші, а за національністю 1157 українців, 134 поляки і 18 німців.
1921 року в селі Ворона було 308 мешкальних домів, а в них 1552 мешканців (743 чоловіка і 809 жінок), у тому 1439 греко-кат., 104 римо-кат. і 9 Мойсеєвого віровизнання, а за національністю 1438 українців, 110 поляків і 4 жиди.
1931 року в селі було 405 мешкальних домів, а в них 1995 мешканців. За часів большовицької окупації село Ворона прилучили до громади Виноград.
_____________________________________________________________________________________________
Джерело: Альманах Станіславівської землі : зб. матеріалів до історії Станіславова і Станіславщини / редкол.: І.Ставничий, О. Левицький [та ін.], упоряд. Б.Кравців; Наукове товариство ім. Шевченка. — Нью-Йорк; Торонто ;Мюнхен, 1975. - XV, 959 с. - (Український архів ; т. XXIХ).
Електронна бібліотека України, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/15219/file.pdf
Збір здійснено: М. Сарахман, для поширення інформації та збереження пам’яті про Отинійщину, без права видавати інформацію за свою. Матеріал розміщено згідно з ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International (CC BY 4.0) на сайті Отинійської громади, якщо не зазначено інше.
