СЕМЕН ВИСОЧАН — «ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ГАЛИЦЬКОЇ ЗЕМЛІ» Осип Клодницький ТОВМАЧЧИНА — ІСТОРІЯ І ПОБУТ "Альманах Станіславівської землі"
СЕМЕН ВИСОЧАН — «ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ГАЛИЦЬКОЇ ЗЕМЛІ»
У першій чвертині XVII століття татари часто нападали на Україну. Окремі їхні загони добігали аж до Покуття й Підгір’я в Галичині. Ті напади викликали збройний спротив місцевої людности, а збройну силу творили побратими Височани та гуцульські опришки. Вони організовували ту збройну силу на зразок регулярного війська. Тоді чимало православної біднішої шляхти поповнювали командний склад у війську Височанів, і їх до певної міри фаворизувала й підтримувала польська адміністрація, бо ж вони воювали з татарами й обороняли саму Польщу, під окупацією якої тоді перебувала Правобережна Україна. Головного командувача Гната Височана наділено було навіть шляхетськими привілеями.
Двадцять років Гнат Височан кооперував із опришками, і залізною рукою тримав лад у своєму війську. Перемагаючи татар, він звільняв чимало бранців з ясиру й творив із них нові сотні для свого війська, а за військову здобич добзброював своє військо, якого за часів Хмельниччини 1648 року було вже понад 20 тисяч на Покутті. Про Гната Височана згадує польський історик Владислав Лозінський (1843—1913) у своїй широко відомій праці п. н. «Prawem і lewem», що була видана вперше 1903 р. і тепер перевидана у Кракові у двох томах.
|
Фото сучасного пам’ятника в селищі Отинія – Семену ВИСОЧАНУ. Згенеровано ШІ. Фото відсутнє в оригінальній статті автора, та додане для привернення уваги. |
Гнатового сина Семена обрав за героя своєї історичної повісти п. н. «Полковник Семен Височан» сучасний львівський письменник Теодор Микитин. Появилася ця повість у видавництві «Каменяр» у Львові 1968 р. Видано повість на 189 сторінках друку Герой повісти Т. Микитина — Семен Височан, двадцяти і кількаліній юнак, що закінчив Братську школу у Львові. На вигляд він був вродливий, здоровий та міцний, як покутський дубок.
Семен Височан був зрівноважений і відважний. Він володів кількома мовами: українською, старослов’янською, німецькою, польською та латинською. Хоч він і необізнаний був, як слід, із військовою і воєнною штукою, проте його молодика, після тяжкого поранення батька, Гната Височана, Височани у Вікторові вибрали на головного командувача двадцятитисячної повстанської армії. Побратими Височани при виборі брали під розвагу великі заслуги довголітнього організатора Гната Височана, високу освіту самого Семена, його тактовність і любов до українського народу.
|
Фото згенероване ШІ. Фото відсутнє в оригінальній статті автора, та додане для привернення уваги. |
Семена Височана побратими вибрали першим підгірським полковником і йому дібрали дорадників та військовий штаб із польовим судом включно. Із тими людьми Гнат Височан близько 20 років поборював татарські загони
Старі височанці довгі роки вправлялися в воєнному ремеслі, і в вересні 1648 року з села Вікторова розпочалася відверта боротьба (Галицька Хмельниччина) вже проти Польщі. Раніше я зазначив, що польська влада довгі роки перед повстанням Хмельницького фаворизувала Гната Височана, і надавши йому шляхетство, дала йому змогу розбагатіти. Поляки думали, що Гнат Височан і його син Семен (обидва були вже шляхтичі) будуть оборонцями шляхетської Польщі. Але поляки помилились. Височани стали по стороні Хмельницького. Гербурт, польський староста міста Галича, приятель Височана, переконавшись, що Височани пішли заодно з Хмельницьким, вислав проти них дві добре озброєні кавалерійські сотні, близько 250 вояків. Незабаром у Бондарові відбувся кривавий бій. Височанці перемогли. Понад 200 польських кавалеристів полягло в бою. Гнат Височан у тому бою був тяжко ранений, і тоді на його місце вибрано Семена на головного командувача.
Семен Височан і його штаб, після бою в Вікторові, вирішив зайняти Отинію з її доброю фортецею, і звідти керувати повстанням. Наступаючи на Отинію, Височанці зустріли польське військо, що відступало на Галич—Львів з-під Пилявців. У бою біля села Вітківці розбито було групу поляків яких 1 000 вояків. Здобуто коло 20 гармат, яких 500 коней і чимало підвод, навантажених амуніцією й іншим всяким добром. Поляки втратили тоді 500 чоловіка вбитими, а повстанці також дорого заплатили за свою перемогу. Полягло їх понад 100 побратимів і чимало було поранено, між ними полковник Яремко Попович, довголітній помічник Гната Височана. Також смертельно був ранений колишній вікторівський священик о. Грига, а тоді сотник — повстанець.
Після Вітківської перемоги через якихсь два дні Височанці зайняли Отинійську фортецю й саме місто Отинію та чимало довколишніх сіл і лісів. Із цієї бази почали вони наступати на укріплені фортеці на Покутті: у Студениці, Дебеславцях, Ланчині, Бортниках і Печеніжині. Згадані фортеці здобуто впродовж одного місяця, і таким чином височанці збагатилися на воєнний виряд.
У місяці жовтні ватажок опришків Юра здобув фортецю в Лючі й приєднався до армії Семена Височана, якого тогочасні польські історики називають «Семен Височан, малий Хмельницький землі галицької».
Цвіт польської шляхти поляг під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями. Гарматами Хмельницького гриміли під Львовом і заохочували Семена Височана з району Отинії, із силою коло 15 тисяч війська та тридцятьма гарматами, наступати на міцну фортецю Пнів, яку обороняв польський магнат Куропатва із шляхетськими недобитками галицького Покуття. Височанцям на допомогу прийшли карпатські опришки під проводом двох славних опришків Юри та Гриця Кардаша, а також козаки Хмельницького з-під Львова (вісім сотень кавалерії) під проводом осавула Григора Ярого, колишнього вихованця Могилянської Колегії. Українці, наступаючи з усіх боків, взяли в кривавому бою фортецю Пнів і велику військову здобич. Звідсіля Височан пішов на з’єднання з Хмельницьким під Львів.
Осип Клодницький ТОВМАЧЧИНА — ІСТОРІЯ І ПОБУТ
ПДФ варіант можна завантажити натиснувши тут
_______________________________________________________________________________________________
Джерело: Альманах Станіславівської землі : зб. матеріалів до історії Станіславова і Станіславщини / редкол.: І.Ставничий, О. Левицький [та ін.], упоряд. Б.Кравців; Наукове товариство ім. Шевченка. — Нью-Йорк; Торонто ;Мюнхен, 1975. - XV, 959 с. - (Український архів ; т. XXVIII).
Електронна бібліотека України, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського: https://irbis-nbuv.gov.ua/cgibin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0009118
Збір здійснено: М. Сарахман, для поширення інформації та збереження пам’яті про Отинійщину, без права видавати інформацію за свою.
Матеріал розміщено згідно з ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International (CC BY 4.0) на сайті Отинійської громади, якщо не зазначено інше.
