153-ЛІТТЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ: «НАД ВСІХ СТАРШИН НАЙСТАРША ПРАВДА»
Феномен Лесі Українки неможливо пояснити звичними формальними означеннями. Звідки ж такий надзвичайний рівень вихованості й освіченості, на основі яких розвинулися її високий поетичний талант і глибинне мислення? Джерело Лесиного саморозвитку, мистецької довершеності й культурного подвижництва – в її чистому українському серці, високообдарованій душі й ясному розумі та в морально-світоглядному осерді родинного виховання.
Народилась Леся 25 лютого 1871 р. в м. Звягель на Волині (тепер Житомирська обл. у дворянській родині Петра Антоновича Косача (1842–1909) – правника, освітянина, мецената, громадського діяча, учасника «Старої громади», дійсного члена Київського відділу Географічного товариства та Ольги Петрівни Драгоманової-Косач (1849–1930; літературний псевдонім – Олена Пчілка) – письменниці, публіцистки, першої жінки журналістки, перекладачки, фольклориста й етнографа, яку в 1925 обрано членом-кореспондентом ВУАН. По чоловічій лінії батьків рід Косачів походив з Герцеґовини й належав до козацької старшини з Чернігівщини, а материн рід Драгоманових походив з Греції й також належав до козацької старшини з Полтавщини. Обидва роди стали носіями українського духовного типу й хранителями традиції української культури.
Постать Лесі Українки асоціюється з образом самої України. Стійкість, з якою поетка боролася з хворобою, дає наснагу боротися й бути незламними. Своєю творчістю, інтелектуалізмом, прогресивністю поглядів, шляхетністю Леся Українка підносить авторитет свого народу у світі, надихає до самоідентифікації себе як українців, пробуджує почуття гордості за свою країну.
Будучи правдивою й глибоко національною духом у своєму українському серці, Леся Українка ствердила власні національні та вселюдські моральні принципи Правди, Волі й Справедливості, які становлять моральну основу співжиття народів. Знайшовши поетичні, символічні форми виявлення духовної суті життя свого народу, Леся Українка стала зрозумілою й людству. Її поезії, драматичні поеми й прозу перекладено на всі основні мови Світу.
А Лесина поезія «Мій шлях» (1890) стала символічним виявом її світогляду, мистецького світообразу й цілого її подвижницького життєвого шляху:
На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала…
…Чи до мети я певної дійду,
Чи без пори скінчу свій шлях тернистий, –
Бажаю так скінчити я свій шлях,
Як починала: з співом на устах!
І Леся Українка співала пісню Волі духу до останнього свого подиху…
