Голодомор – історія, яку повинен знати кожен
Цьогоріч, 26 листопада, в Україні вшановують 90-ті роковини пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років - геноциду Українського народу.
В умовах повномасштабної війни один із ключових способів вшанувати пам’ять убитих голодом – долучитися до акції «Запали свічку» та закликати українців по всьому світу і громадян інших країн засвітити вогники у вікнах, як вияв скорботи за загиблими, віри в перемогу України й готовності докласти зусиль, щоб геноциди не повторювалися.
Голодомор в Україні 1932-1933 років не був випадковим явищем природного чи соціального походження. СРСР відчайдушно потребувала коштів, у світі панувала Велика депресія, гроші були ненадійним гарантом, інша справа – золото і хліб. Житницею Європи була Україна, яка чинила найбільший серед радянських республік опір більшовицькій політиці колективізації. Сталін боявся втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої індустріальної імперії, здатної завоювати світ, залишалася б тільки мрією. Перетворивши Україну на територію масового голоду, режим перекрив всі шляхи до порятунку.
Окрім фізичного вбивства мільйонів людей, було зруйновано традиційний український устрій життя, повністю було змінено звичний порядок господарювання на селі. На десятки років українські селяни були зведені до становища безправних колгоспників, позбавлених паспортів та пенсій.
Голод став зброєю масового біологічного знищення українців, порушив генетичний фонд народу, призвів до морально-психологічних змін у свідомості українців. Люди відчували провину за те, що не змогли врятувати рідних, сором за аморальні вчинки, які чинилися задля виживання. Боялися згадувати жахи, свідками яких стали. Їм боляче було пригадувати себе інших, тих, якими вони були до 1932-го. Боляче було гадати, якими б вони стали, якби не Голодомор, що назавжди поламав їхні життя, позбавив можливості бути собою.
Голодомор в Україні став соціально-гуманітарною катастрофою глобального масштабу.
